Відлуння тижня (16.04 – 23.04)

Якщо в наших східних сусідів Церква – монолітний ідеологічний фундамент державності та імперської експансії згідно з  концепцією «Русского мира», то Україна зі строкатою конфесійною палітрою радше нагадує частину європейських країн. Маю на увазі ті, де інституції Церкви та держави реально взаємовідокремлені. З іншого боку, намір чинної владної еліти України посприяти перспективі постання Єдиної Помісної Православної Церкви – крок вкрай необхідний.  Він у буквальному розумінні доленосний. А водночас, безумовно, запізнілий  у контексті майже трьох десятиліть відновлення державності. Та, як засвідчує народна мудрість, краще хоча б  пізно, ніж ніколи.

Чи матиме шанс на втілення    в життя ініціатива Президента України Петра Порошенка? Хотілося б вірити, що так. Але при цьому пригадується невдала спроба  у період президенства Віктора Ющенка. Або ще раніший, здавалося, стовідсотково успішний крок, коли всі до єдиного владики УПЦ на чолі з її першим Предстоятелем звернулися до Московського Патріарха з  проханням про надання автокефалії. А потім майже усі (окрім двох), забувши, що покладали  руки  на Євангеліє,   відреклися. Здатність Москви  смикнути за важелі компромату (єпископи – теж люди зі своїми слабкостями у сфері інтиму, фінансів, законності) виявилася успішною. І якими б відтак глибинно проукраїнськими не були зусилля Блаженної пам’яті митрополита Володимира (в миру – Віктора Сабодана) з концептуальними  засадами неполітичного православ’я та традиції києвоцентризму, найчисельніша за кількістю приходів  Церква  (точніше структурна частина РПЦ) залишається не просто в єдності з Московською Патріархією. Вільно чи почасти й  невільно  вона мусила/мусить реалізовувати російський курс щодо України.  Адже, як наголошувалося вище, РПЦ – це практично державна Церква,  де дивляться не так на позицію Патріарха, як на чин  і слово царя чи президента.

Тому навряд чи помиляються аналітики, які сумніваються, що навіть за умов гіпотетичного надання Вселенським  Патріархом Томосу до 1030-річчя Володимирового хрещення Руси-України, в 2018-му у нашій країні буде Єдина Помісна Православна   Церква. Поза сумнівом, принаймні на початковому етапі більшість владик (як і священиків) УПЦ залишаться у підпорядкуванні Московському Патріарху. До того ж, ще невідомо, чи під впливом «грошових мішків»  не зміниться нинішня позиція УАПЦ. Так  чи інакше, в українське громадянство недаремно «відряджено»  з РФ нардепа-мільярдера,   який (а не Блаженніший Онуфрій) міцно тримає в своїх руках важелі правління дещо розбалансованою  УПЦ. Тож навряд чи варто сподіватися, що  Москва відпустить у «власне плавання» структуру, яка їй служить і досі, на п’ятому році війни Росії проти України, не визнає цього факту.

Звісно, як наголошує у  Facebook дипломат Богдан Яременко, «подолання розколу в українському православ’ї, як і сам розкол, – це не справа Церкви, а результат дій людей, політиків (як і перехід свого часу Київської митрополії з-під підпорядкування Константинополя в підпорядкування Москві)».  Правда, він сумнівається, що, зважаючи і на внутріукраїнські реалії, на такий крок піде Вселенський Патріарх. Натомість московський кореспондент УНІАНу Роман Цимбалюк емоційно зазначає з приводу творення Єдиної Помісної Православної Церкви: «Давно пора. Це питання не віри в Бога. Є російська, чеська, болгарська, румунська та інші церкви. Питання: чому в України – незалежної країни – цього немає? Це ж абсурд!»

Тож  нині політичне життя в Україні, очевидно, матиме і яскраве церковне забарвлення. Наскільки це сприятиме (чи навпаки) консолідації політичної нації, стане зрозуміло незабаром. До слова, минулого тижня політики, політологи та й релігієзнавці вже сумлінно експлуатували цю проблематику.

«Це, з Божою поміччю, відбудеться»

В нашій країні до 1030-річчя хрещення Руси-України (ця подія відзначатиметься влітку 2018-го) може постати Єдина  Помісна Православна Церква. Так вважає Президент Петро Порошенко. Про це повідомляє офіційне інтернет-представництво Глави держави. Президент Петро Порошенко провів зустріч з головами фракцій у Верховній Раді України і закликав їх підтримати Звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія І про надання українській церкві Томосу про автокефалію (декрет, послання у деяких важливих питаннях церковного устрою, в тому числі офіційного проголошення автономії в управлінні або автокефалії). «Я хочу звернутися до вас, колеги народні депутати, з проханням підтримати це Звернення. І хочу звернутися до українського народу, бо вибір і рішення також за вами – підтримати ієрархів, підтримати Президента, підтримати Парламент і набути Єдину Помісну Православну Українську Церкву. Вірю, що це, з Божою допомогою, відбудеться», – підкреслив він.

Глава держави зазначив, що одразу ж після великодньої ночі, у Світлий понеділок, відбув до Стамбулу, де крім світських зустрічей з Президентом Туреччини, Міністром закордонних справ,у відбулась зустріч з Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм і з членами Синоду.«Я можу вам наголосити дуже приємну новину, що на сьогоднішній день Україна як ніколи близько до появи власної Автокефальної Помісної Православної Церкви. Це засвідчить не лише позиція Вселенського Патріарху, а й членів Синоду», – підкреслив Президент.Петро Порошенко розповів,  що відповідне звернення церковних ієрархів До Вселенського Патріарха  Варфоломія І щодо надання Томосу на автокефалію наразі підписали всі владики УПЦ КП та УАПЦ.«Дуже сподіваюся, що це рішення (щодо надання Томосу, – «ВП») буде прийнято до 1030-річчя Хрещення Русі-України», – сказав Глава держави.

Президент також наголосив, що «це є абсолютно історична подія в історії нашої держави. Це не є церковна подія. Це є подія незалежності України, яка відбувається в дуже непрості часи».Він зазначив, що це важливо для того, щоб «ми мали, так як більшість в православному світі, свою Єдину Автокефальну Церкву. Церкву євхаристичну, молитовно поєднану з іншими помісними церквами, але адміністративно ніяк не залежну, ані від Москви, ані від кого іншого». На його переконання, у цьому питанні «слід виходити з давнього канонічного принципу: громадянським і земельним розподілом нехай слідує розподіл церковних справ». «І ми діємо чітко у відповідності до цього зазначеного принципу», – констатував Глава держави.«Україна, як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу не просто має право, але на мою думку, просто зобов’язана цю церкву створити. І не упустити цю можливість і продемонструвати таку саму єдність, як продемонструвала церковна ієрархія», – додав він.

Петро Порошенко зазначив, що всі помісні церкви нового та новітнього часу були конституйовані лише і тільки в рамках взаємодії церкви і держави, тому необхідне звернення до Його Всесвятості і керівника держави, і церковних ієрархів.«Я, як Президент, прийняв рішення звернутися до Вселенського Патріарха з проханням щодо надання Томосу про Помісну Автокефальну Церкву. І просив би вас, шановні колеги, бо є речі, які нас точно всіх об’єднують, щоби Парламент підтримав це звернення і зробив це якомога швидше», – сказав Глава держави.При цьому  Президент Петро Порошенко наголосив, що  «Єдина Православна Помісна Церква не стане державною. І відділення церкви від держави буде існувати. Всі віряни мають і матимуть право вільно обирати собі як конкретний храм, так і церковну юрисдикцію. Хто захоче залишитись в тій церкві, в якій збереже молитовну єдність з Російською православною церквою, вони також зберігають за собою гарантоване право власного вибору. В цьому питанні як релігійний, так і будь-який примус чи заборона є категорично неприпустимими».

«Питання ролі Церкви ще більше посилилось»

Аналітик Валентин Торба (див. «День»), нагадує, що  «парламент у четвер 268-ма голосами підтримав пропозицію Президента звернутися до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії православній церкві в Україні (Томос) та визнати нечинним акт анексії Київської Митрополїї Московським Патріархатом 1686 рокуВерховна Рада проголосувала за звернення до Вселенського Патріарха з проханням про надання автокефалії Українській Православній Церкві».  А відтак він підкреслює: «Імперська політика Москви в унісон співпадала з експансією Московського Патріархату, яка не припинилась і після здобуття Україною незалежності. Ба більше, священики саме Московського Патріархату на сході України та в українському Криму брали активну участь у розхитуванні ситуації та проросійській пропаганді. Таким чином, в Україні чітко намітився розрив не стільки по віросповіданню, скільки по ставленню вірян та священиків до держави Україна. Після того, як РФ розпочала активну пропагандистську та військову агресію проти України, питання ролі Церкви ще більше посилилось, а проблема об’єднання українських церков, можна сказати, стала завданням на рівні національної безпеки».

Безумовно,  підкреслює Торба,  «дії Президента багато хто оцінює як передвиборчий крок. Деякі політики навіть жартівливо заговорили про можливість «прощення гріхів» Порошенка, якщо українська Церква справді об’єднається в пику Московському Патріархату. Але матимемо надію, що після звернення до Вселенського Патріарха з проханням про надання автокефалії православній церкві в Україні Москва втратить ще один важіль впливу на наших теренах. У той же час, УПЦ МП постане перед серйозною проблемою, адже без сумніву в ній намітиться розкол серед парафіян».

«… у фарватері кремлівської пропаганди і взагалі кремлівської політики»

Народний депутат, член Комітету ВР з питань культури і духовності Віктор Єленський у виданні  «Главком» зазначив,  що Вселенський Константинопольський патріарх Варфоломій «вважає ненормальною ситуацію, коли мільйони українців не вважаються такими, що перебувають за спасительною огорожею церкви тільки тому, що вони не хочуть підпорядковуватися і йти у фарватері політики патріарха московського Кирила, який в свою чергу,  йде у фарватері кремлівської пропаганди і взагалі кремлівської політики».Таким чином, за словами Єленського, після довгих перемовин та ознайомлення з ситуацією в Україні Патріарх Варфоломій вирішив піти назустріч українським православним і надати їм Томос про автокефалію Української православної церкви.У той же час, він зауважив: «Москва постійно, масштабно і дуже наполегливо опирається та блокує всі без винятку спроби та намагання України та українських православних здобути автокефальний статус. Цим займається російська дипломатія, російські спецслужби та адміністрація президента Російської Федерації. І вони це не приховують. Вони вважають, що це один з важливих зовнішньополітичних векторів діяльності Російської Федерації – блокувати Україну, в тому числі у церковному питанні».

 «Ставить світ на межу великої війни»

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, стверджує:«Світ підійшов до небезпечної межі». Про це йдеться в його публікації у виданні «Апостроф». Аналізуючи ситуацію, що склалася після хіматаки в Сирії та в результаті  ракетних ударів по об’єктах, підконтрольних Асаду, Сунгуровський резюмує:  «Володимир Путін і Захід підійшли до небезпечної лінії. З одного боку, в Кремля залишається лише один серйозний козир – ядерна зброя – що ставить світ на межу великої війни. З іншого боку, у випадку поразки РФ у Сирії, Захід буде тиснути на Путіна по всіх фронтах, в тому числі у питаннях Донбасу та Криму».На його переконання,  Росія  та США – «це різні вагові категорії. Вони можуть змагатися хіба що за (розмірами) території, і не більше. За ВВП різниця в десятки разів, за військовим бюджетом – теж, за військовою потужністю – там просто незрівнянні речі. І тільки ядерна зброя є єдиним козирем в рукаві у Путіна. І розвиток цієї ситуації призвів до того, що дві сторони підійшли до якоїсь критичної межі, за якою йде Третя світова війна».

Сунгуровський  наголошує: «Це досить серйозна ситуація, повторення Карибської кризи, і від обох сторін потрібні велика витримка та розсудливість». За таких тенденцій, підкреслює експерт, «можуть бути дві ситуації: або Росія піде на компроміс щодо Донбасу і Криму, або Путін розлютиться ще більше і влаштує останній пшик. Тобто почне якийсь наступ».

«…умовами потаємної домовленості»

«Ультиматум чи договірняк: що мало місце між Сполученими Штатами і Росією, у п’ятницю 13 квітня?» Над цим питанням розмірковує політичний експерт Костянтин Матвієнко. Свої роздуму він опублікував на сайті  «Української правди».Попередньо  Матвієнко нагадує, що, ймовірно,  «ракетну атаку союзницьких сил США, Британії і Франції на об’єкти, де у Сирії вироблялася хімічна зброя, було обмежено умовами потаємної домовленості, заздалегідь укладеної Дональдом Трампом і Владіміром Путіним».

При цьому, констатує він, « попри договірні зобов’язання перед сирійським режимом, російські підрозділи ПВО не намагалися боронити об’єкти атаки. Військові кораблі РФ завбачливо відійшли у відкрите море з порту Тартус, авіація перелетіла на російську базу до Хмеймима. Так само приватні військові формування піхотинців («іхтамнєтов!») перекинули подалі від місць ракетних ударів».

На думку політичного експерта, «вимахувати кулаками» Росія почала лише після ювелірних точкових дій західних союзників, але  винятково на «дипломатичному фронті» та у своїх власних ЗМІ. «Це свідчить про те, що від початку Росія не мала жодної технічної змоги відповісти союзникам у Сирії, бодай якось. США вказали Росії на її місце у цьому конфлікті, і вона беззастережно прийняла вказівку, відвівши свої озброєння і підрозділи з бойових позицій», – резюмує він.

«Готуються до оборонних  дій і до найгіршого сценарію»

У Міністерстві закордонних справ доволі високо оцінюють ймовірність завдання Росією удару по Україні на тлі останніх подій у Сирії і працюють над підготовкою протидії можливій агресії на Донбасі.Так вважає заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар.Про це повідомляє Укрінформ. «Стовідсотково про можливу реакцію Росії на дії західних союзників у Сирії не скаже ніхто, оскільки невідомо, що в голові у пана Путіна. Але готуватися треба до гіршого. Минулого тижня (13 квітня,  – ред.) разом із словацьким колегою (держсекретарем МЗС Словаччини Лукашем Парізеком, – ред.) я був на сході, і ми побачили, що наші захисники готуються до оборонних дій і до найгіршого сценарію», – сказав Боднар.

Він поінформував, що українські дипломати наразі також працюють над тим, щоб дещо змістити фокус уваги світової спільноти з подій у Сирії на Україну в тому сенсі, що на сході нашої держави теж можливий черговий удар з боку Росії, який треба буде «відбивати» всім світом.

«Україна відбиватиме його фізично, а весь цивілізований Захід матиме робити це політично і заангажовувати світову протидію агресору», – зазначив заступник міністра.Нагадаємо: секретар РНБО Олександр Турчинов під час виступу на XI Київському безпековому форумі 13 квітня заявив, що російські війська, які стоять на кордоні з Україною, готові до ведення континентальної війни.

«Забезпечимо  безперешкодне та безпечне  виведення  російських військ»

Україна готова надати коридор для виведення російських військ із невизнаної Придністровської Молдавської республіки, щойно РФ розпочне цей процес.Так заявив спеціальний представник України з придністровського врегулювання Віктор Крижанівський. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна».«Наша позиція незмінна – територію ми надамо, ми забезпечимо безперешкодне та безпечне виведення російських військ і боєприпасів із території Придністров’я, щойно Росія почне це робити. Або принаймні – висловить готовність», – сказав Крижанівський на брифінгу в Києві у вівторок.

При цьому він  наголосив, що у Росії поки що немає готовності виводити свої війська, «і вони чіплятимуться за все і шукатимуть нові елементи». А відтак уточнив:  «Буквально вчора російський віце-прем’єр Рогозін написав, що вони цього не робитимуть, тому що це може дестабілізувати ситуацію. У Думі політики говорять, що ситуація в Україні нестабільна і як можна вивозити боєприпаси через таку територію. Це все оповідання для нервовохворих».

У свою чергу,  посол Молдови в Україні Руслан Болбочан наголосив, що офіційний Кишинів наполягає на виведенні російських військ відповідно до раніше взятих Росією міжнародних зобов’язань. «У нас викликає заклопотаність проведення військових навчань на території Придністров’я, ми про це говоримо на різних міжнародних майданчиках. За деякими даними, минулого року було близько 300 таких навчань. Це нас насторожує», – зазначив молдовський дипломат.Нагадаємо, на території Придністровського регіону розквартировано понад півтори тисячі військовослужбовців Росії, а на військових складах у селі Колбасна Рибницького району зберігається понад 20 тисяч тонн боєприпасів та авіабомб.

«На нас чекають небезпечні вибори»

Хто вони, основні гравці  майбутніх президентських перегонів?  На кого робитиме ставку вітчизняний олігархат?  З приводу цієї та іншої передвиборчої проблематики  розмірковує керівник Департаменту виборчих технологій Агентства моделювання ситуацій Валерій Гончарук. Про особливість майбутніх виборів він висловився у виданні «День». На думку Валерія Гончарука, майбутні  «президентські вибори (перший тур голосування – 31 березня, – «ВП») однозначно визначатимуть характер подальших парламентських виборів, які відбудуться восени 2019-го…Але сьогоднішні рейтинги кандидатів поки не є показовими, тому свідчать лише про одне — явного фаворита чи фаворитів немає. За всіма опитуваннями лідирують Тимошенко і Порошенко, але у них рейтинг настільки низький, що будь-який третій кандидат може потрапити до другого туру. Також слід звернути увагу на те, що і в Тимошенко, і в Порошенка – високі антирейтинги, тому інший, хто потрапить до другого туру, теоретично може перемогти».

Він наголошує, що «уже почалася дуже серйозна гра щодо підбирання партнера на другий тур голосування, що засвідчує можливість появи третьої кандидатури».  За прогнозом експерта, «основні гравці, які представлені в парламенті, поводитимуться обережно. Показовим тут є «Народний фронт», який вустами Авакова говорить про те, що вони не визначилися, кого підтримуватимуть на виборах: можливо, у них з’явиться свій кандидат; можливо, це буде чинний президент; можливо, вони висуватимуть третю альтернативну кандидатуру. Тому торги лише починаються». Крім того, ми бачимо, що в самій системі влади також не все гладко. Наприклад, є, зокрема між Луценком, Ситником, Холодницьким. З іншого боку, є розмови про те, що і посада Гройсмана не вічна, відповідно навколо неї також відбуваються певні ігрища.

Також, наголошує Гончарук,  на вибори здійснюватиме вплив війна на сході, можливість ескалації військових дій, економічна ситуація в країні, протистояння у владній верхівці (конфлікт на рівні правоохоронних, антикорупційних структур, ігри довкола прем’єрського крісла). Він висловлюється і з приводу  позиції «грошових мішків». «В Україні немає єдиного олігархату, всі вони скептично ставляться один до одного, а отже, конкурують між собою. Відповідно олігархи не будуть грати в одному таборі. Зрозуміло, що Коломойський за жодних обставин не підтримуватиме Порошенка, а за допомогою своїх ресурсів допомагатиме іншим гравцям виграти. Той же Ахметов, Пінчук радше розкладатимуть яйця в різні кошики, – зазначає аналітик.  – Також ми маємо враховувати, що підтягнулися й інші олігархи – Косюк, Бахматюк, Живаго, які теж будуть вести свою гру, адже ресурсів у них досить. У чинного ж Президента також є свої можливості повноцінно проводити виборчу кампанію».

Водночас Гончарук висловлює побоювання, що  до  «букета»  політтехнологій, адмінресурсу, підкупу, фальсифікацій  «можуть ще додатися й більш радикальні дії з використанням зброї чи якихось озброєних людей. Якщо протягом року не стабілізується ситуація в плані криміналу, то на нас чекають небезпечні вибори. І ця напруженість зумовлена не лише тим, що є війна на сході чи наявністю зброї, а й тим, що у нас немає явного лідера. Це значить, що можуть використовуватися різні методи як по лінії «кандидати – виборці», так і по лінії «кандидат – кандидат». Він жалкує, що «у нас досі не відбулося еволюційної зміни та оновлення політичної еліти. Начебто після Євромайдану до парламенту і прийшло багато молодих людей (громадські діячі, атовці, журналісти…), які не мали великого багажу, досвіду й відповідальності, але вони так і не змогли проявити себе позитивно, не змогли стати повноцінними лідерами, започаткувати конструктивні проекти. Система їх поглинула. А тому вчорашні «кумири» дискредитували не лише себе, а й самі ідеї».  Тому, резюмує політолог, «поки основними гравцями серед кандидатів залишаються Тимошенко і Порошенко».

Тим не менше, у міру наближення до виборчої кампанії  градус внутріполітичної напруги в України починає неухильно підвищуватися.  Іноді тертя в середовищі коаліціантів нагадують (і для БПП, і для «НФ») про те, що «краще мати ворога, ніж такого друга».  Чого варті заяви (в Україні та під час недавньої  п’ятиденного візиту до  США) міністра, який «не підпорядковується Президенту». Певне, дорікає собі чинний Глава держави, чому в грудні 2015-го, коли Аваков під час наради з питань реформ хлюпнув водою в обличчя Саакашвілі, не відправив у відставку обох реформаторів-кавказців.  Якщо екс-Президента Грузії вже працевлаштовано в Європі, то  зараз позбутися «фронтовиків»  із мало не нульовим рейтингом унаслідок дочасних   виборів нереально.  Чому? Тому що вони  мають можливості не допустити  до їх проведення.

Утім, після відтермінування  звіту  Уряду ( з 18 квітня на 20 червня),  виживання «НФ»  практично гарантоване до президентської кампанії. Якщо, звісно, не відбудеться якихось екстраординарних подій.

Хоча вірогідності і внутріполітичного загострення, і навіть масштабного наступу РФ (після переговорів Путіна та Трампа) не виключають і ЗМІ: «Чим небезпечний коридор через Україну для виведення росіян із Придністров’я» (УНІАН),  «Арсен Аваков: у мене є план. Умовно, взяти спочатку окремо  Горлівку» («УП»), «Разом із Кримом заберемо всю Україну» («Газета по-українськи»), «Екс-президенту Румунії висунули звинувачення у злочинах проти людяності» («ЄП»),  «Олігархи на виборах триматимуться одноосібно» («Радіо Свобода» ), «У Кремлі заявили про паузу у переговорах Суркова і Волкера щодо Донбасу» («ЄП»),  «Медведчук не вважає Росію країною-агресором» (УНІАН),  «Грицак: Кремль знову планує розхитати ситуацію в Одеській області» (ZIK), «Анатомія політичного страху» («День»),  «Гидко бачити на Майдані в камуфляжі проплачених пристосуванців, у чиїх жилах тече не патріотизм, а гроші» («Гордон»)…

Низка викликів може мати церковно-конфесійну прописку.  Причому  в максимально стислі терміни (до липня 2018-го). Аби не допустити гіпотетичного ухвалення  Вселенським  Патріархом Томосу, Кремль о здатен організувати  в Україні провокацію за участю  начебто «ультранаціоналістів» з захопленням Києво-Печерської чи Почаївської лавр. А відтак, після ноти протесту, в ім’я захисту російського православ’я та «освобождения матери городоврусских»,  вдасться до масштабного наступи. Відповідні сили, за повідомленнями ЗМІ, вже підтягнуті до кордону.

Аналітик і політтехнолог Олександр Кочетков у публікації «Телетайп: Томос про автокефалію Прем’єр-міністра та дострокові вибори» для  видання«Політека» наголошує, що вкрай  критично та як стимул до негайних дій сприймуть  «і Володимир Путін, поведений на містиці, й амбітний Патріарх Кирило, який висунув ідею «Руского міра», та й увесь забобонний Кремль навіть натяк на церковну – читай сакральну – незалежність України від Росії. Вона для них навіть страшніша за незалежність державну».  Тому згадуваний аналітик припускає,  що «сценарій, розроблений російськими стратегами, має такий вигляд. Після провокації, коли «Росія змушена втрутитися в трагічні події на Україні», РФ завдає масований ракетно-бомбовий удар по Україні – авіація, «Калібри», «Точки У» та інше. Завдання – злякати і породити хаос. Тому основними цілями будуть електростанції, станції водозабору та інші критичні об’єкти інфраструктури. Наша влада, нездатна організувати масштабний опір, незважаючи на героїзм окремих воїнів і підрозділів, зважиться на чергові капітулянтські переговори. У результаті замість «ДНР-ЛНР» отримаємо «Новоросію» від Донбасу до Придністров’я, але Росія зупинить наступ. Правобережжя з Києвом залишиться українським, що піднесуть українцям як велику стратегічну перемогу. На кшталт відступу з Дебальцевого.Нічого нового: за такою самою схемою РФ намагається легалізувати анексований Крим: вона у військовий спосіб взяла під контроль Донбас, від якого готова відмовитися, якщо забудуть про Крим».

Та навіть найобізнаніші експерти й аналітики не спроможні спрогнозувати  прийдешнє. Бо, за великим рахунком, воно – прерогатива Всевишнього. Саме на нього й покладають надії у переважній більшості наші співвітчизники-українці, пам’ятаючи  слова Ісуса Христа: «Бо де двоє чи  троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Мт.18, 20). Будьмо!

Віктор Вербич